Коли Путін скаже жителям Донбасу "Та пішлі ви!" - думка Радзіховського

Починаючи авантюру з Донбасом, Путін переслідував дві мети: одну - "невизначену, величезну і широку", а другу - конкретну і зрозумілу. Донбас йому не потрібен. Але сьогодні є проблема з його поверненням Україні.

У чому вона полягає? Про це UAportal розповів російський журналіст Леонід Радзіховський.

Путіну Донбас не потрібен. Я про це кажу з першого дня. Він йому потрібен з однієї-єдиної причині: навіщо взагалі туди влізли, навіщо цей "скарб" взагалі був потрібен. Понти.

Ну, вліз він зрозуміло, навіщо: він хотів перебити кримський запах. Спочатку у нього, мабуть, було дві мети: одна мета - величезна, невизначена, широка: "русскій мір", "Україна російська", "один народ", "східна Україна йде до нас". Я думаю, ніякої визначеності з цього приводу не було - була загальна пропагандистська балаканина.

Але біда в тому, що торговці наркотиками самі підсаджуються на свій товар. Мабуть, в якийсь момент Путін сам повірив у цю справу. Але це швидко минуло. Був буквально тиждень такого сп'яніння.

Читайте також: "Україна в дупі": Радзіховський пояснив, чому для Путіна це так важливо

А друга мета була набагато більш конкретна і набагато зрозуміліша: створити умови для торгу щодо Криму. Ось ми взяли Крим. Ви не задоволені. Добре, ми влазимо на Донбас. Ми можемо далі торгуватися. Ми йдемо з Донбасу, а ви нам прощаєте Крим. Ось такий елементарний розмін.

Але це теж була дурна ідея, яка нічим не скінчилася. Що значить: ви нам прощаєте Крим? Формально санкції Заходу за Крим були дуже невеликі, прощати особливо нічого. Але далі сталася звичайна річ. "Гладко було на папері, але забули про яри". На цьому самому Донбасі, яким би він не був, живуть люди. Їх не можна, як чемодан з картоплею, взяти в одну руку, потім перекинути в іншу руку. Вони ж люди, це ж не картопля. Вони будуть, м'яко кажучи, незадоволені.

Ну і що? Путіну плювати на їхнє невдоволення? Плювати. Але не зовсім так. Хвиля звідти піде до Росії. Крім того, не розрахувавши, розігріли пропаганду. "Ми захищаємо росіян", а тут - бац! - відступати. Зауважте: Путін, як правило, дуже обережний в своїх виступах. Але ніколи не відступає.

По суті, він відступає часто, як і будь-який політик. Але щоб ось так явно, очевидно, грубо відступив? Я такого випадку не знаю.

Читайте також: Псевдовибори в "Л/ДНР": Радзіховський розповів, кого винищує Кремль

Візьміть ті ж Курили. Вже здавалося б - ну, підпиши ти договір з цими японцями, віддай ти їм ці каменюки, нах*іна вони тобі потрібні. Про що взагалі мова? Ні. Ні і все.

Амбіції, понти, гордість, самоідентифікація. І те ж саме - з Донбасом. На біса йому потрібен цей Донбас, гиря на ногах? Але відступити... Як самому, в своїх очах, в дзеркало дивитися, і як при цьому виглядати перед обличчям 150 мільйонів, тим більше зараз, коли рейтинг Путіна впав, коли захоплене ставлення до нього пройшло.

Залишається два фактори, на яких Путін тримається. Перший і головний - безальтернативність. "Іншого немає", начальник поганий або хороший, а куди від нього дінешся. Але це ж було завжди за всіх начальників - і за ненависних, і за обожнюваних. І за ненависного Єльцина, і за ненависного Хрущова, і за обожнюваного Сталіна, і за поважного, хоча не обожнюваного Брежнєва.

Але Путіну цього мало, він хоче чогось ще. І він це має, і це другий чинник. Запитайте будь-якого росіянина, і він скаже: так, Путін жахливо здійснює внутрішню політику. Далі вам скажуть абсолютно безглузді речі - про олігархів, яких в Росії немає, і про багато іншого. Але! "Путін повернув нам гордість", "Путін підняв нас з колін", "Путін захищає нас на міжнародній арені", "Путін - запорука величі Росії" - і так далі.

Читайте також: "Дурнів в Росії багато. Але тут є нюанс": Леонід Радзіховський про ляп Ольги Глацких

Ось це його головний козир. Як же віддати цей козир? Тому він і не віддає Донбас.

Питання ось у чому. Путіна, звичайно, дістали ці санкції, ця ізоляція. Ця ідіотська ситуація, коли він може показати свою силу тільки тим, що він запізнюється на 5 хвилин або на 7 хвилин, і коли російські ЗМІ буквально захлинаються слиною: "Трамп потиснув руку Путіну" - і десять знаків оклику.

Був такий радянський фільм "Людина з рушницею". І там солдат з фронту, в 1917 році, приїжджає в Петроград і в коридорі зустрічає Леніна. А потім він забігає до казарми і кричить: "Товариші! Зі мною щойно говорив... (страшна пауза) Ленін!" - і десять знаків оклику.

Ось такий же анекдот з Трампом. Путіна це, звичайно, дістало. Це положення, коли ідіотське рукостискання з Трампом сприймається як велика подія. Чому? Тому що така гібридна ізоляція. Ніякої ізоляції, звичайно, немає, але і нормальних повноцінних відносин теж немає.

Його оточення, звичайно, в сказі від того, що у них зіпсовані відносини на Заході, що вони відчувають себе там якимись маргіналами. І це теж тисне на Путіна, він це чудово розуміє.

Та й взагалі, сьогодні в російському суспільстві є 2 вектори.

Вектор перший: гордість, "встали з колін" і так далі. Вектор другий: відносини з Заходом треба відновити. Ну, набридло, скільки можна?

Але відносини з Заходом треба відновити на наших умовах, щоб вони, Захід, нарешті, зрозуміли нашу правоту, і тоді ми з ними відносини відновимо. Вони нас повинні про це просити.

Звичайно, теоретично є умова, яка знімає обидві ці проблеми.

Читайте також: Путін зробив росіян багатшими або біднішими? Думка Леоніда Радзіховського

Україна формально визнає очевидний факт, що Крим - це частина Росії, і крапка. Жодних претензій не має. Вносить зміни до Конституції тощо. Росія йде з Донбасу.

Природно, якщо Україна визнає, що Крим російський, то вже Заходу тут тим більше хвилюватися нема чого. З Росії знімаються санкції, Україна отримує такий "подаруночок" як Донбас. Що вона з ним робити буде, одному Богу відомо. І так далі.

Але це дурна теорія, оскільки жоден український політик такого не скаже. Як би вони в душі до цієї ідеї не ставилися, але жоден український політик на це не піде. Це табу. І населення такого сказати не може. Одна справа - хотіти, а інша справа - сказати. Це дві абсолютно різні матерії.

Крім того, для Путіна є ще одна проблема. Навіть якби Крим йому віддали, він би, звичайно, Донбас повернув. Але хоч якісь формальні умови потрібні. Ну, не та автономія, так інша - ну хоч щось. Не можна ж просто взяти цих 2 мільйони людей і сказати: "Та пішли ви! Ви мені і даром були не потрібні. Я просто з вами грався".