Посольство Нідерландів називають однією з найкращих пострадянських будівель Києва.

16 червня 2020 14:00 7

Архітектори часто називають будинок посольства Королівства Нідерланди прикладом чутливості сучасної архітектури до історичного контексту. Київським новобудовам часто бракує саме такого обережного вписування нового в історичний ландшафт. "Хмарочос" розпитав авторів про історію створення будинку та особливість їхнього підходу.

Новобудова на Подолі без псевдоістричних імітацій

Посольство Нідерландів розташоване на Контрактовій площі, неподалік від Церкви Богородиці Пирогощі, відтвореної наприкінці 90-х. Проєктування будинку розпочалося у 1997 році, а будівництво завершилося у 2001. Конкурс на роботи в Києві виграло нідерландське архітектурне бюро Atelier PRO на чолі з архітектором Хансом ван Беком. Українську сторону представляли Вадим Заплатніков і Лариса Меркулова з GARAZD ARCHITECTS, які на той час повернулися з Бельгії після навчання в аспірантурі в Центрі Консервації історичних Міст та Споруд ім. Раймонда Лемера, пише Хмарочос.

Виклик проєкту полягав у необхідності розмістити нову споруду між двоповерховою будівлею XVII століття і чотириповерховим будинком XIX століття. За словами архітекторів, це мав бути впізнаваний проєкт сучасної голландської будівлі в максимальній гармонії з історичною забудовою, але без псевдоістричних імітацій.

"Думка Ханса полягала в тому, що будинки поруч мають визначну історичну, архітектурну та художню цінність, проявлену на фасадах у деталях та оздобленні. Усе це вкупі надає історичній забудові максимальної інформаційної насиченості, загального відчуття складності та багатства оздоблення, – розповідає Вадим Заплатіков. – В цьому сенсі сучасна споруда зовсім не мала поступатися прилеглим історичним сусідам – за рахунок різноманіття форм, фактур, текстур".

"Для мене як для архітектора завжди стоїть завдання задовольнити вимоги двох клієнтів – безпосереднього замовника (фізичної чи юридичної особи) і власне міста, – розповідає Ханс ван Бек про свої принципи роботи. – На мою думку, крім своїх бажань і бажань замовника, треба спробувати вгадати бажання міста, зробити відчуття простору передумовою для архітектурного проєкту".

Партнерство і робота з контекстом

"На етапі створення концепції “першу скрипку” грали нідерландці. Ми зі свого боку допомагали колегам зорієнтуватися в незвичному для них контексті. Адже на той час нам було відомо про Нідерланди набагато більше, ніж їм про Україну та київський Поділ зокрема", – згадують Лариса та Вадим.

Дослідницький етап передбачав вивчення історії самої ділянки та всього її оточення, штудіювання історичних документів, їхній переклад англійською мовою. Для того, аби зрозуміти роль ділянки в історичному зрізі, архітектори дослідили всі будівлі на прилеглій частині Контрактової площі, включно зі відповідними обмірами, графічним відтворенням фасадів та створенням містобудівного макету Контрактової. Вони з’ясували, що, за однією з версій, на місці нинішнього посольства була родинна садиба Григоровичів-Барських.

"Ми розуміли, що не виходимо в чисте поле. І наші знання про консервацію, здобуті в Бельгії, тут стали в нагоді. Нам важливо було врахувати історичну тяглість. Це зовсім протилежний підхід до модерністського накладання проєкту на простір згори. Сама концепція посольства ніби виросла з цього простору. Тому вона так гармонійно в нього вписана", – пояснюють архітектори.

"Згодом, вже на останній стадії, робочі креслення з усіма необхідними зовнішніми та внутрішніми деталями виконувалися здебільшого нашим бюро та під нашою ліцензією (як архітектурні, так і інженерно-будівельні). В ході будівництва часто потрібно було приймати негайні рішення, коли просто фізично не залишалося часу очікувати на голландську реакцію й треба було брати ризик на себе", – пригадують Лариса та Вадим.

Данина історичному полотну міста

Чутливість до історичної забудови, за словами авторів, створює багато обмежень. Втім, якщо бути уважним до таких обмежень, то вони підказують цікаві архітектурні рішення. Наприклад, дугоподібна в плані конфігурація головного фасаду посольства повторює лінії втраченої середньовічної подільської радіально-кільцевої забудови навколо Церкви Богородиці Пирогощі.

"Прямокутно-ректангулярної конфігурації Поділ набув уже після пожежі 1811 року. До пожежі він мав типову для Середньовіччя радіально-кільцеву структуру. Але прикладів такої забудови залишилося дуже мало. Такою є пам’ятка історії містобудування та архітектури XVII століття ліворуч від посольства. Тому крива фасаду посольства є передусім даниною історичному полотну міста (historic urban fabrique)", – пояснює Вадим. Саме завдяки цій кривій будинок посольства заповнює порожній простір між двома історичними пам’ятками, поєднуючи їх в єдину лінію без намагання домінувати в історичному середовищі.

Насиченості форм архітекторам вдалося досягти завдяки поєднанню чотирьох видів кам’яного оздоблення пісковиком, який часто використовували для оздоблення історичного центру Києва. За словами Ханса, в Нідерландах майже не будують із пісковика, оскільки традиційними там є цегляні будинки. Використання цього каменю відсилає саме до київських традицій.

Монолітний пісковик створив гарний контраст для прозорості високих вікон, розташованих аритмічно. Цей "танець" вікон привертає увагу до на перший погляд нейтральної споруди посольства. Таке "вільне" зміщення отворів є свідомо концептуальним, а не просто формальним композиційним чи модним прийомом. Вікна додатково підсилюють динаміку фасаду та виразність загального архітектурного образу будівлі.

"Так, в архітектурі 1990-х років можна знайти чимало рішень з використанням подібних “танцюючих” вікон. Гадаю, з одного боку, вони покликані внести “певну ірраціональну дерегуляцію”, ті самі елементи протесту проти традиційної раціональної впорядкованості (ще з часів студентських революцій 1968-го). Водночас вони є ознакою тодішньої епохи кінця ХХ ст. з відповідними архітектурними стилями та формами, що дозволяє визначити час створення будівлі, – розповідає Вадим Заплатніков. – В ідеалі місто разом із усіма спорудами та будівлями має читатися ніби книга, де семантичну роль літер виконують архітектурні елементи, що складаються в слова та речення".

Архітектори особливо звертають увагу на фрагмент, де фасад посольства наближається до сусідньої двоповерхової будівлі, але не торкається її. Достатня (трохи більша одного метра) відстань між будинками символічно артикулювє повагу до "старшої сусідки" з її орнаментально-капітелевим декорованим завершенням. Як наслідок, із вікна посольства можна зблизька розглянути орнаменти пілястри сусіднього дому на фоні панорами Подолу.

Будівля зсередини: атріум і уявний корабель

Атріум – відкритий знизу догори суцільний простір – є конструктивним для внутрішньої частини будівлі. Це популярна на Заході альтернатива коридорній системі, яка створює більше можливостей для соціальної взаємодії. Атріум передбачає різні форми спілкування, зокрема, перегукування між поверхами. Завдяки великим вікнам і прозорому дахові туди потрапляє багато природного світла. У внутрішньому оздобленні використані норвезький камінь, бетон, метал, дерево, кераміка, скло.

"Це не перше посольство, в якому я працюю, – каже Ернст Просман, голова економічного відділу посольства. – Але цей будинок мені дуже до вподоби. В ньому є такий-собі “голландський дух”. Тут все відкрито. Багато простору. А коли ввечері всі розходяться по домівках, то остання людина має увімкнути систему безпеки. Тоді найпростіше крикнути тим, хто нагорі – “агов, ви ще тут?” Якщо дуже треба, то можна навіть догукатися до посла на останньому поверсі".

"Ми можемо прийняти тут близько 150 людей, і періодично огранізовуємо в атріумі бізнес-зустрічі, вечірки з живою музикою чи зустрічі ЛГБТ-активістів, – розповідає посол Нідерландів Йеннес де Мол. – До початку пандемії ми шукали нових підходів до роботи. І постало питання – чи справді посольству потрібен такий великий простір? Концепція окремого кабінету для кожної людини видавалася застарілою. Але тепер, в часи соціальної дистанції, ми дуже раді, що маємо змогу надати достатньо простору кожному працівникові. Нам пощастило з цією будівлею".

Йеннес зауважує, що конструкція будівлі зсередини нагадує йому корабель. Цікаво, що в задумі архітекторів ніякої ідеї корабля не було. "Створити необхідну кількість квадратних метрів на цій ділянці було справжній викликом, – розповідає Ханс. – Нас цікавило, як побудувати просторий і світлий будинок на цьому маленькому шматочку. Так народилася форма, яку дійсно можна побачити як “корабельну”, а також з’явилася ідея зробити скляний дах. Насправді внутрішня конструкція є суто функціональною. Вона зумовлена місцем, з яким ми працювали, а не ідеєю побудувати корабель".

У посольства є свій символічний аспект, але він криється деінде. Ханс дослідив, що один із маршрутів перельоту ластівок із Нідерландів до Африки на зиму пролягає через Україну. Тому архітектор облаштував під горішнім парапетом головного фасаду шість вмонтованих ластівкових гнізд, аби птахи могли там відпочити посеред перельоту.

Рецепція і реакція

На думку Сергія Бабушкіна, тодішнього головного архітектора Києва, "міська площа з храмовою домінантою всередині набула довершеного вигляду". Проте, за словами авторів, їхній підхід не відразу знайшов підтримку серед багатьох місцевих колег, які звинувачували архітекторів у "тотальній неповазі до історичної спадщини". До того ж містобудівна рада довго не могла затвердити проєкт будівництва.

Скажімо, Руслан Кухаренко, тодішній голова Управління охорони пам’яток історії і культури в Києві, був категорично проти розміщення посольства на цій ділянці, а його спорудження назвав "неприпустимою містобудівною помилкою", наголошуючи, що "така споруда була б доречною на Оболоні, чи на Троєщині, чи в соцмістечку".

Утім, не всі колеги були такими критичними. Багато хто називав будівлю посольства зразком тактовної взаємодії з фасадами історичних будівель. "Якщо реставрувати вже немає чого, […] гармонії можна досягнути завдяки контрасту сучасної будівлі з вже наявною забудовою", – говорив архітектор Володимир Смірнов.

"Я дуже люблю порівнювати архітектуру з людьми. І якщо подивитися на будинок посольства Королівства Нідерланди в Києві, то одразу зрозуміло, що така людина була б уважним та приємним співрозмовником, – описує будівлю архітектор Віктор Зотов. – В Україні є популярною тенденція робити щось вище, краще, значніше, ніж те, що розташоване поруч. А тут все навпаки. На перший погляд, будинок не виділяється серед інших. Якщо придивитися, то неправильність вікон ніби пропонує розгляди споруду знову і знову, мов артхаузний фільм".

"Амбасада Нідерландів – це чудовий приклад сучасної архітектури, що розташована у історичному центрі міста. Вона показує, що кожне покоління має право на висловлювання у місті, – розповідає "Хмарочосу" архітектор Антон Олійник. – Повага до контексту є важливою темою для дискусії, особливо в Києві. Від готовності це розуміти і говорити про це залежить архітектурна якість міст, в яких ми живемо. Тому бажаю вам і собі побільше таких будівель, як посольство Нідерландів".

За словами Ханса ван Бека, тенденція будувати велике і розкішне характерна не тільки для Києва. У Нідерландах, зокрема, в Гаазі, теж є тенденція створювати нове на місці старого в історичному центрі, коли архітектори прагнуть побудувати щось велике і пишне, створити монумент самому собі. "Звісно, мені теж подобається працювати з чистим, незаповненим простором. Проте багатошарове історичне місце має свою привабливість, – каже Ханс. – Як додати щось нове так, щоб не зіпсувати старе? Відповіді на це запитання я завжди шукаю у своїх проєктах".

Автор:
Читайте також
×